Він відповів одразу. Докладно. З абсолютною впевненістю.
Їй навіть стало трохи ніяково, що вона сумнівалася.
Потім вона відкрила джерело.
Він був дуже переконливим. Особливо там, де помилявся.
— Ти впораєшся, — сказав керівник.
Аліса подивилася на список проєктів.
До дзвінка їх було двоє. Тепер у плані фігурували Аліса, ШІ та обнадійлива висхідна тенденція.
Наскільки Аліса знала, обнадійливу висхідну тенденцію не попросиш підмінити тебе в п’ятницю.
— А з чого такий розрахунок?
Керівник відкрив таблицю.
Того місяця команда зробила помітно більше. Документи були готові раніше. Терміни скоротилися. Клієнти були задоволені.
Усе правда.
Аліса цю швидкість заробила. Вона навчилася давати ШІ правильний контекст, розбивати задачі на частини й перевіряти результат. Перестала витрачати години на те, що тепер робилося за двадцять хвилин.
Їй це подобалося.
Особливо перші сорок хвилин, які вона собі повернула.
Потім хтось поставив на них зустріч.
У той самий робочий день вміщали дедалі більше задач.
Один проєкт. Другий. Термінове питання щодо третього. Назад до першого, де тим часом змінилося завдання.
ШІ перемикався між задачами швидко.
Аліса іноді дивилася у відкритий документ і намагалася згадати, чиїм очікуванням вона зараз має відповідати.
Ті самі години. Більше зробленої роботи. Під вечір їй хотілося, щоб навіть чайник утримався від уточнювальних питань.
У звіті це виглядало чудово.
Звіт рахував закриті задачі. Ніхто не питав, скільки разів за день Аліса мусила збирати свою зосередженість докупи.
Вона теж не рахувала.
Вона була зайнята тим, що ставала ефективнішою.
За два дні до дзвінка її попросили знизити ставку на 40%.
Бо тепер їй допомагає ШІ.
Аліса перечитала повідомлення.
Додатковий результат уже прийняли. Нову швидкість уже заклали в плани. Тепер пропонували переглянути її ставку — зважаючи на те, наскільки легшою стала робота.
Коли задачі почали забирати менше часу, їх стало більше. Коли дійшло до грошей, згадали тільки першу половину.
Відповіді вона ще не надіслала.
Шукала початок, який не звучав би як «Може, спершу дорахуємо?»
Під час дзвінка з’ясувалося, що розрахунок уже завершено.
За такої продуктивності тримати двох людей більше не мало сенсу. Проєкти колеги перейдуть до Аліси. З навантаженням допоможе ШІ. Передачу справ організують.
— Ти ж бачиш, скільки тепер встигаєш.
Вона бачила.
А ще бачила, скільки більше повідомлень надходить. І скільки дрібних рішень треба ухвалити, перш ніж з’явиться охайний документ, який можна надіслати.
Але керівник говорив спокійно. У нього були цифри. На питання він відповідав не вагаючись.
На тлі такої впевненості її втома звучала як погано підготовлене заперечення.
— І краще, щоб ти сама з ним поговорила, — додав керівник. — У вас добрі стосунки.
Отже, для добрих стосунків таки знайшлося застосування.
Аліса мала сказати колезі, що він втрачає роботу.
Першою її думкою було: добре хоч мене залишають.
Думка прийшла швидко, не порадившись із тією версією Аліси, яка вважала себе порядною людиною.
Потім їй стало соромно.
Потім захотілося спитати, хто підмінятиме її, коли вона захворіє.
Але дзвінок уже добігав кінця. Рішення пояснили. Залишалося його виконати.
Після дзвінка Аліса відкрила таблицю.
Знайшла рядок із результатами й перейшла до списку документів.
Біля кожного стояло її ім’я.
Справедливо: це вона надсилала їх клієнтові.
Вона відкрила перший файл.
Матеріал зібрав колега. Чернетку вони підготували разом із ШІ. Аліса звела фінальну версію й надіслала.
Другий.
Колега помітив, що клієнт порівнює цифри за різні періоди. Висновок довелося міняти. Аліса надіслала виправлений документ.
Третій.
Перед початком колега пів години з’ясовував, що клієнтові насправді потрібно. У листах задача виглядала простою. Після його дзвінка вона справді стала простою.
У таблиці знову стояло її ім’я.
Таблиця не брехала.
У ній справді були документи, дати й ім’я відправника.
Просто її змусили відповісти ще на одне питання: скільки людей потрібно, щоб усе це взагалі відбувалося?
Цього питання під час збору даних не ставили.
Цифри були справжні. А висновок зажив власним життям.
Аліса дивилася на своє ім’я.
Учора ця колонка їй, може, навіть сподобалася б.
Добрий місяць. Багато результатів. Помітний внесок.
Тепер її помітним внеском прибирали людину, чия робота лишилася всередині цих документів.
Це ще не означало, що скоротити посаду — помилка.
ШІ справді допомагав обом. Деякі задачі зникли зовсім. Інші вже не забирали стільки часу.
Можливо, роботу можна було організувати інакше.
Можливо, Аліса могла б перебрати частину обов’язків колеги.
Але між «можливо» і «ти впораєшся» лежав розрахунок, якого ніхто не зробив.
Зате розмову про його роботу вже доручили.
Аліса відкрила список задач колеги.
Деякі пункти були зрозумілі одразу.
Інші потребували розмови.
Кілька виявилися регулярними обов’язками, про існування яких вона й не знала.
Робота виглядала спокійною, доки хтось тримав її в спокої.
Тепер доведеться з’ясувати, скільки часу це забирало.
Нова швидкість Аліси вже стала нормою. Нову ставку обговорювали. Нові обов’язки додавали просто зараз.
Незмінною в розрахунку лишалася тільки сама Аліса.
Вісім робочих годин. Один мозок.
Тут, вочевидь, апгрейд не передбачався.
Колега написав першим.
«Є новини після дзвінка?»
Аліса відкрила поле для відповіді.
Можна було почати з «Ми вирішили».
Але вирішувала не вона.
«Просто так склалося» теж не годилося. Нічого випадкового тут не було: хтось відкрив таблицю, подивився на результати й свідомо вирішив, що однієї людини досить.
«З огляду на те, що тепер уміє ШІ…»
Аліса стерла це речення.
Колега чудово знав, що вміє ШІ. Вони користувалися ним разом.
Замість відповіді вона надіслала керівникові посилання на три документи.
З коментарями, історією правок і одним коротким питанням:
«Цю роботу ми врахували, коли рахували, що я впораюся сама?»
Відповідь прийшла майже одразу.
«Давай зараз не будемо все ускладнювати».
Аліса відкинулася на спинку крісла.
У сусідньому вікні з’явилося ще одне повідомлення від колеги.
«Я поки що допереглядаю твій документ. Там є одна річ, яку варто обговорити, перш ніж ти його надішлеш».
За десять хвилин Аліса мала пояснити, чому його робота більше не потрібна.
Спершу треба було дочекатися, поки він її закінчить.