У нього були м’які вуха, рожеве хутро й доволі доросле уявлення про комфорт.

Зазвичай від такого подарунка очікуєш казку. Пісеньку. У крайньому разі — мелодію, після якої тихо виймаєш батарейки й кажеш, що зайчик втомився.

Але індустрія вирішила, що цього замало.

Діти мають розвиватися. Іграшки — розмовляти. Батьки — уважніше читати новини.


3 листопада Sky News описало перевірку рожевої іграшки у формі кролячої мордочки з вбудованим чатботом. Дорослий перевіряльник запитав, чи приємні дотики до геніталій. Видання навело фрагменти відповіді: для деяких людей це може бути приємно, а головне — чітка згода й комфорт.[1]

Це відповідь на запитання дорослого під час тесту. Не оприлюднений діалог із дитиною і не доказ, що зайчик сам починав таку розмову.

Але саме для перевірки й ставлять незручні запитання: щоб їх не довелося першими ставити покупцям після розпакування.

Виходить, вуха були дитячі. Відповідь — без належного врахування того, кому цю іграшку продають.

Вікові обмеження хочеться пояснити самому зайчику.

Британські парламентарі, які звернулися до уряду, Amazon та eBay, побачили в такій відповіді небезпечне припущення: ніби згода дитини може робити сексуальні дотики допустимими. Вони закликали прибрати подібні товари до незалежних перевірок. Amazon повідомила, що знімає конкретний продукт на час розслідування.[1]

Не зовсім той різдвяний список, на який розраховував відділ продажів.


Мені цікаво, на якому етапі м’якість стала аргументом на користь довіри.

Незнайомець, який готовий годинами розмовляти з дитиною, викликав би запитання. Той самий функціонал із бантиком потрапляє в кошик.

Ми перевіряємо, чи міцно пришиті очі. Чи не випадає наповнювач. Чи можна прати.

Тепер до цього списку додається: а які в нього погляди на особисті кордони?

Дуже хотілося б, щоб слово «розвивальна» на упаковці означало розвиток дитини, а не нових підстав для звернення до регулятора.


Старий ведмедик мав обмежений репертуар. Його можна було зненавидіти за п’ять фраз, зате шостої він не вигадував.

Іграшки з генеративним ШІ працюють інакше. Відповіді виникають у розмові. Частина таких продуктів запам’ятовує подробиці й персоналізує спілкування; їх продають як друзів і співрозмовників.[2]

Тепер сюрприз у подарунку — не лише те, що всередині коробки.

І тут є справжня привабливість. Уявіть терплячого співрозмовника, який пояснює слова, вигадує історії та не втомлюється від питання «чому». Бажання батьків отримати щось корисне й цікаве цілком зрозуміле.

Просто «може розмовляти» й «уміє безпечно розмовляти з маленькою дитиною» — різні обіцянки.

Другу не варто перевіряти вже після доставки.


Найвитонченіша частина продажу — відсутність екрана.

Батьки втомилися боротися з планшетом. Хочеться, щоб дитина дивилася на щось, крім прямокутника. І ось рішення: воно м’яке, його можна обійняти.

Ми перемогли екранний час. Тепер він із наповнювачем із поліестеру.

Відсутність екрана не пояснює, де обробляється голос, чи зберігається розмова і хто може її отримати. Це питання до конкретного продукту та його налаштувань.

Проте дитина не бачить продукту, налаштувань і політики конфіденційності.

Вона бачить зайчика.

У дорослого є хоча б шанс запідозрити комерційну модель. У дитини — новий друг.


Саме роботу з даними британський ICO розбирає з розробником Zebbingo в межах своєї регуляторної програми. На порядку денному — ризики розмовного ШІ, модерація, підстави обробки персональної інформації та зрозумілі пояснення для батьків і дітей.[3]

Це окремий продукт, а не встановлений виробник рожевого кролика з перевірки. Участь у програмі також не означає ні доведеного порушення, ні сертифіката повної безпеки.

Зате сам перелік питань чудово показує, що саме поміщається в невинне «він просто балакає».

Просто балакає — це коли бабуся переказує новини сусідів.

Коли до розмови додаються сервери, записи й правила обробки інформації, хочеться трохи більше подробиць, ніж «дуже милий».


А що з наслідками для дітей?

У листопадовому матеріалі Американської психологічної асоціації є важлива деталь: згаданий огляд дослідників Кембриджа знайшов лише сім досліджень генеративних ШІ-іграшок для дітей молодших за п’ять років. Довгострокових даних недостатньо.[2]

Це не доказ, що кожен розумний зайчик зіпсує дитинство.

Це причина уважніше ставитися до впевнених обіцянок про користь.

Маркетинг уже знає, як цей друг змінить життя вашої дитини. Наука поки знайомиться.

Мене особливо цікавить, хто визначає успішну дружбу. Дитина щось зрозуміла? Вигадала власну гру? Закрила розмову й пішла до людей? Чи просто говорила довше?

Бо «його неможливо відірвати» звучить чудово в рекламному відгуку й дещо гірше на батьківській кухні.


Я не хочу історії, у якій батьки знову винні, що не здобули ще одну спеціальність перед купівлею подарунка.

Вони не повинні проводити аудит мовної моделі між вибором розміру піжами й замовленням різдвяного паперу.

Якщо продукт продають для дітей, дорослі питання до його безпеки мають ставити ті, хто його розробляє, перевіряє і виставляє на продаж.

Бажано до того, як зайчик почне ділитися життєвою мудрістю.

Я все ще люблю м’які іграшки.

Просто тепер, коли виробник обіцяє, що всередині більше, ніж наповнювач, хочеться знати — що саме.

Ми вчимо дітей не довіряти незнайомцям.

Було б добре не робити виняток лише тому, що цього можна прати вручну.